Опис
01. A Teardrop To The Sea (5:07)
02. We Don’t Run (3:17)
03. Saturday Night Gave Me Sunday Morning (3:23)
04. We All Fall Down (4:05)
05. Blind Love (4:48)
06. Who Would You Die For (3:54)
07. Fingerprints (5:58)
08. Life Is Beautiful (3:22)
09. I’m Your Man (3:44)
10. Burning Bridges (2:44)
Стиль: Hard Rock, Pop Rock, Arena Rock, Melodic Rock, AOR, Country Rock
Творчість американських поп-рокерів знала багато злетів і падінь, пертурбацій складів, але, тим не менш, вони досі на хорошому ходу і комерційно успішні. Безумовно, золотий період колективу давно минув, і в свої 53 роки лідер групи Джон Бон Джові здається дуже молодим ветераном сцени. Перші два альбоми Bon Jovi здавалися з присмаком Foreigner, але, безумовно, найкращим став альбом «Slippery When Wet» (1986), де опинилися перші хіти групи. Всі 90-ті відчувався ефект заїждженої платівки і не врятував навіть найкомерційніший диск «Crush» з супер хітом «It’s My Life». Лише в останніх трьох альбомах намітився крен у бік нового саунду – більш брудного, такої собі поп-варіації гранжу.
Музична громадськість чомусь вкрай негативно зустріла новий альбом Бона Джові, засуджуючи платівку за одноманітність і позбавленість смаку. Можна сказати лише «і не читайте радянських газет», адже об’єктивно, не маючи особливої любові до групи при неупередженому відборі, диск «Burning Bridges» являє меломану репертуар майже без браку. Такого не траплялося аж з 1986 року.
Важкий гітарний звук слухається просто чудово, а фірмова хрипота соліста з натяком на легкий гугнявий пафос, в цілому сприймається чудово. Навіть незважаючи на відхід з групи постійного гітариста Річі Самбори, по фонограмах це абсолютно непомітно. А за матеріалом диск підозріло віддає старими напрацюваннями, бо просто неможливим здається на кривій кар’єри, яка давно пройшла свій пік, видати поспіль сім пісень, які хочеться переслухати багаторазово. Почасти пісні дійсно не нові, а є невиданим архівом за кілька десятиліть історії групи.
Нехай скептицизм до «Burning Bridges» не відштовхує Вас від прослуховування. Ніколи не був ярим шанувальником Bon Jovi і навіть вважав їх занадто затиснутими в рамках радіоефірного поп-року, але детально освіживши всю дискографію колективу, варто відзначити їх правильний ренесанс, починаючи з 2010 року, який зараз відмінно підкреслився дивно якісною студійною роботою.
